ความเงียบระหว่างผิว: ศิลปะญี่ปุ่นกับพู่กันจีน

Коли тиша — це не фільтр, а розум

Ти думав, що ця фотографія зроблена штучним алгоритмом? Ні-ні-ні! Це моя мама з п’ятиминутним виглядом із схемою килички на полотні…

Як я вижу себе в тиші?

Я не фотографую жінок — я фотографую тишову бридь між шкірою й небесами. Вона не сміється на кліки — вона дихає у 67 секунд.

Ти колись чувствувала цей момент?

Пам’ять про те, коли тебе здалася не ідеалом… а тріщиною? Коментарй! Запитай мене: коли ти останнє раз побачив красу там, де все неповне?