Що ж це за білка в градуснику?

Коли побачила #BunnyGirlPhotoshoot — подумала: «Оце ж майже як моя мамин шовковий плащ із вишитими сонцями!»

Геометрія намагається зробити чарівне

Там у кадрі #27 — розбивка мережки на стеклі? Це не випадок! Це дослівно перехрестя танго та династії Тан!

Порядок в хаосі

А цей чорний намисто? Мама б сказала: «Це ж закриття халату з п’ятдесяти років тому!» А нозька у формі хмар? То ще й оперна поставка!

Якщо це не мистецтво — то хто такий Playboy? А ви? Коли останній раз щось неповне зворушило вашу душу? (Пишіть у коментарях — якщо хочете мати лайк власного серця)

Очки як зброю

Ти ж знаєш, коли вчителька заспокоює клас і раптом щось у неї розстелюється? Це ж не просто білий шовк — це мова!

Коли бібліотекарка стає генералом

Так, очки — це не аксесуар. Це майже імперський символ. Кожна лінза — як фільтр для світу: “Сьогодні працюємо на повну силу… але трохи погано”.

Що сховано за кроком уперед?

Коли бюстгальтер з’являється під блейзером — це не помилка. Це мовчазний бунт проти формальності. І навіть якщо ти в Києві в чорному джинсовому костюмі… теж можеш почути себе як OL з Сичуанської консерваторії.

А що ви скажете? Чи колись ваша «офісна форма» перетворилася на сюрприз? 🤫

#очки #бельє #арт #неофіційнасексуальнiсть

Лінгєрі на карстах?

Це не фотосесія — це філософська дискусія з природою!

Тканина як ландшафт

Бавиться тонкою сукном і хмарами? Ні, це «текстильна географія» — квадратний метр шовку замість карти!

Культура в купальнику

Коли батько-архітектор побачить цей силует — одразу запитає: «А де мої ескізи?»

Хто б не знав: справжня елегантність — коли твоя лінгєрі здається частиною пейзажу… або хочеш утекти вгору.

Вибирали майданчик для нервового срыву? 😂 Чи вам також дивно стало перед «неформальним» стилом? Пишіть у коментарях!

Коли тишина — це мистецтво

Знаєш, коли я зробила цей знімок… то не було для лайків. Це було для дихання.

Біле мереживо — не аксесуар

Моя мама шила його вручну… і сказала: «Краса — не в симетрії, а в проміжку між подихами».

Нема богів тут

Алгоритми не можуть зловити плачу… Але вона просто шептить у кадрі як чорнило на папері.

А ти колись був обданий «не ідеальним»? Коментуйте — чекайте у роздумах!

Коли мовчання говорить гірше за кліки

Моя мама вишила намистку на полотні — а я зробила це фото замість того, щоб десь хтось поставив лайк.

Не шукаю віральність — я ловлю тишну тишину у кав’ї під час сходу.

Ти бачив це колись? Коли останнє фото не було «досконалим» — але було твоїм?

Коментарний зв’язок: колись не десь хтось сміявся?.. А тепер — десь хтось заплакав?

Коли тиша — це не фільтр, а розум

Ти думав, що ця фотографія зроблена штучним алгоритмом? Ні-ні-ні! Це моя мама з п’ятиминутним виглядом із схемою килички на полотні…

Як я вижу себе в тиші?

Я не фотографую жінок — я фотографую тишову бридь між шкірою й небесами. Вона не сміється на кліки — вона дихає у 67 секунд.

Ти колись чувствувала цей момент?

Пам’ять про те, коли тебе здалася не ідеалом… а тріщиною? Коментарй! Запитай мене: коли ти останнє раз побачив красу там, де все неповне?